Саміт НАТО в Анкарі завершився, і один із головних його підсумків полягає в тому, що Туреччина суттєво посилила свої позиції всередині Альянсу. Анкара фактично заявила про себе як про ключового гравця на південному фланзі НАТО.
Ердоган використав саміт не лише як майданчик для переговорів, а й як можливість продемонструвати політичну вагу країни. Авіашоу, відкриття нового термінала аеропорту, названого на честь Дональда Трампа, особисті переговори щодо можливого зняття санкцій і повернення Туреччини до програми F-35 стали частиною цієї стратегії. Reuters вже назвав саміт дипломатичним успіхом турецького президента.
Посилення ролі Анкари пояснюється не лише її активною дипломатією. У самому НАТО поступово змінюється баланс впливу. Італія втратила статус одного з головних європейських партнерів Трампа після його конфлікту з Джорджею Мелоні, а скорочення американської військової присутності в Європі створює простір для нових центрів впливу. Саме цим і скористалася Туреччина.
Особисті контакти Ердогана з Трампом, роль Анкари як посередника між Україною та росією, а також потужний оборонно-промисловий комплекс із великим експортним потенціалом забезпечили Туреччині те, чого сьогодні бракує багатьом союзникам – прямий політичний канал до Білого дому.
Показово, що Велика Британія під час саміту уклала з Туреччиною окрему угоду про співпрацю у сфері кібербезпеки та оборонної промисловості. Це ще раз підтверджує, що Анкара стає одним із центрів тяжіння всередині Альянсу.
Для України така зміна балансу має практичне значення. Посередницька роль Туреччини у контактах із москвою отримує додаткову політичну вагу, а її тісніші відносини з Вашингтоном можуть як сприяти пошуку шляхів завершення війни, так і ускладнювати цей процес – залежно від того, які інтереси Ердоган вважатиме пріоритетними.
