Про розмінування досі говорять переважно як про безпекову місію. Технічно це так. Практично оператор виконує іншу роботу: він знімає обтяження з активу, який не працює. Поле, до якого не заходить трактор, нічим не відрізняється від заблокованого рахунку.

Масштаб відомий. У квітні 2026 року Центр гуманітарного розмінування називав 128 тис. км² імовірно забрудненої території; на початку повномасштабної війни оцінка становила 179 тис. км². За попередніми розрахунками, аби очистити хоча б 80% цих площ, потрібно до десяти років.

Паралельно є друга цифра, про яку в презентаціях згадують рідше. За державною програмою компенсації вартості розмінування у квітні 2026 року оператори очистили 388 га сільськогосподарських земель. У березні 572 га. Про десять років при такому темпі говорити немає сенсу.

Обидві цифри правдиві, і саме тому їх варто тримати в одному тексті.

Земля, яка нічого не виробляє

Пріоритетні області очевидні: Херсонська, Запорізька, Миколаївська, Донецька, Луганська, Сумська, Харківська. Там сільське господарство було не одним із секторів, а основою місцевого бюджету.

Коли ділянка вибуває з обігу, втрати не закінчуються на недоотриманому врожаї конкретного господарства. Зникає замовлення на послуги, техніку і паливо. Скорочується зайнятість, за нею просідають надходження до громади. Вартість самої землі падає, бо покупця на ділянку з невизначеним статусом забруднення немає. Інвестиційні рішення відкладаються, і зазвичай назавжди, бо гроші йдуть у сусідній регіон. Люди їдуть за роботою.

Витрати на розмінування логічніше рахувати не як видатки, а як вартість розблокування активу. Питання лише в тому, за скільки років цей актив повернеться до продуктивності і чи повернеться взагалі.

Ринок вже існує, і він працює за правилами закупівель

Модель, за якої розмінування фінансували переважно донори, поступово змінилася. Зараз це процедура з зрозумілою механікою.

Фермер подає заявку через Державний аграрний реєстр. Факт забруднення підтверджує Центр протимінної діяльності за результатами нетехнічного обстеження, проведеного сертифікованим оператором. Вартість робіт визначають відкриті торги в Prozorro.

Компенсацію за одну забруднену ділянку виплачують один раз. Фінансування йде в межах Плану України (Ukraine Facility), а в державному бюджеті на 2026 рік на програму «Гуманітарне розмінування» передбачено 2 млрд грн.

Це вже не гуманітарна допомога, а ринок послуг із конкурентною ціною. І він дає результат там, де його найменше очікували: перша ділянка, очищена за програмою компенсації (487 га), обійшлася в 15 млн грн, що на 55% менше від очікуваної суми. У грудні 2025 року середня вартість розмінованого за програмою гектара становила близько 56,8 тис. грн.

Вузьке місце не в грошах

Якщо ціна падає, а бюджет закладено, логічно спитати, чому обсяги такі малі.

За весь час дії програми, станом на весну 2026 року, було укладено 125 угод на розмінування 24,9 тис. га загальною вартістю 1,573 млрд грн. Тобто договори є. Виконання відстає: наприкінці весни Мінекономіки повідомляло про 5 завершених угод на 0,6 тис. га. Для порівняння, у грудні 2025 року оператори закрили 15 угод і очистили 3 020 га за місяць.

Публічні дані не дають розкладу причин, тому далі буде припущення, а не факт.

Припущення: обмежують три речі, і жодна з них не про фінансування. Перша, документальний цикл до старту робіт: підтвердження забруднення, комісійні рішення, торги. Друга, фізична наявність сертифікованих операторів і техніки саме на тій території, де є замовлення, а не в середньому по країні. Третя, продуктивність ручного очищення на складних ділянках, де машинна підготовка неможлива.

Перевірити це можна лише одним способом: рознести статистику не по гектарах, а по стадіях, і побачити, де конкретно завдання стоїть найдовше. Поки такої публічної розбивки немає, будь-яка дискусія про масштабування впирається в здогадки.

Мультиплікатор працює, але не на першому кроці

Очищений гектар сам собою не створює економіку. Він створює можливість. Далі все залежить від того, що на ньому вирішать вирощувати.

Зерновий сценарій повертає землю в обіг і генерує попит на техніку, паливо, добрива, логістику та зберігання. Садівництво, ягідництво, тепличні комплекси і переробка дають значно більше робочих місць на той самий гектар, але потребують інвестицій, води, кадрів і збуту, тобто трьох-п’яти років і окремого рішення власника.

Надійних відкритих розрахунків зайнятості на гектар для українських постраждалих районів я не бачив. Це саме та цифра, якої бракує громадам, коли вони обирають, що просити в донорів.

Тому розмінування має сидіти всередині регіональних програм розвитку, а не поруч із ними. Інакше очищене поле кілька років просто заростає.

Технології: де саме вони дають гектари

Український кейс не вміщується в методики, розраховані на набагато менші площі.

Продуктивність треба піднімати кратно, при цьому не торкаючись стандартів безпеки. Це і є технічне завдання, і воно розкладається на чотири різні задачі.

Перша задача, дані й пріоритизація. Тут уже є працюючий інструмент: національна платформа GRIT для планування, пріоритизації та моніторингу розмінування, побудована на базі Palantir і відпрацьована в пілотному проєкті в Харківській області.

Українські розробники інтегрували в неї понад 100 наборів даних із 26 джерел: ґрунти, економічна активність, стан соціальної інфраструктури, кількість мешканців громад. Логіка роботи показова. Якщо є дві однакові за рівнем небезпеки ділянки в різних громадах, система враховує, на якій відстані найближчий елеватор і як влаштована інфраструктурна мережа. Це і є пріоритизація за економічним ефектом, а не за черговістю заявок. GRIT планують інтегрувати на етапі формування річних планів розмінування.

Такі дані одразу дають незручні відповіді. За інформацією платформи, понад 10 тис. га мають статус потенційно небезпечних і при цьому засіваються аграріями. Станом на березень 2026 року близько 9 тис. км² ще чекали на нетехнічне обстеження, і до його завершення будь-які площі під технічне розмінування залишаються оцінкою.

Показова історія з відомою тезою про «700 років на розмінування України»: за поясненням пріоритизаційної координаторки команди Demine Ukraine Олени Паренюк, цю цифру просто отримали множенням нормативу IMAS на площу 174 тис. км². У галузі, де ключові числа виникають множенням, а не вимірюванням, платформа даних не сервісна надбудова, а базова інфраструктура.

Друга задача, машини й роботизовані комплекси. Це прямий множник продуктивності на великих полях і єдиний спосіб зняти людину з частини найнебезпечніших операцій.

Тут з’явився український контур: модернізована машина розмінування Germina проходила випробування на навчально-тренувальному полігоні оператора Ukrainian Demining Services і пройшла випробування Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки.

Причина появи такої машини сформульована самими операторами прямо: частина іноземних машин, які використовували раніше, не відповідала українським умовам. У 2025 році Міноборони відкрило полігон для тестування сучасних технологій розмінування, тобто канал перевірки з’явився.

Третя задача, виявлення. Міни з мінімальним вмістом металу залишаються проблемою, і виграють тут мультисенсорні схеми, а не один досконалий детектор. БПЛА зробили збір даних для нетехнічного і технічного обстеження принципово дешевшим, але дистанційна зйомка дає карту ймовірності, а не підтвердження.

Четверта задача найменш видима і при цьому вирішальна. Голова правління Асоціації саперів України Тимур Пістрюга, підсумовуючи 2025 рік, сформулював це так: техніка сама собою не гарантує ефективності, потрібно точно визначати, яке обладнання підходить для конкретного типу місцевості й умов, і ключовим напрямом 2026 року стане удосконалення технологічних процесів, тобто методик роботи з роботизованими комплексами, планування операцій і оптимізації послідовності дій. Без цього навіть найкраща техніка не дає повної віддачі.

Це і є те місце, де зараз втрачається найбільше часу. Демонстрація на полігоні не додає оператору жодного гектара, поки обладнання не вбудоване в дозволену методику з розрахованою продуктивністю. Розрив між «працює на показі» і «допущене до застосування» довший, ніж розрив між ідеєю і прототипом.

Чому на це варто дивитися інвестору

Тепер про те, як цей сектор виглядає з боку грошей. Виглядає він поки погано, і не через ринок.

Гуманітарне розмінування досі фінансується за логікою «знайдемо кошти, тоді зробимо». Це не бізнес-модель, це черга за грантом.

Наслідки видно на глобальному рівні: сектор проходить через скорочення фінансування, а на початку 2025 року найбільший донор протимінної діяльності, США, запровадив заморозку зовнішньої допомоги, після чого частину гуманітарних програм розмінування було припинено.

Річний обсяг світового фінансування протимінної діяльності перевищував 1 млрд доларів, при цьому міжнародне фінансування у 2024 році скоротилося на 5%, і це при зростанні загального обсягу переважно за рахунок України. Сектор, який залежить від одного рішення одного бюджету, не може планувати ні техніку, ні персонал.

Український механізм компенсації тим і цікавий, що він єдине місце, де ця логіка змінена. Там є замовник, конкурентна процедура і ціна за гектар, яку видно публічно: близько 56,8 тис. грн у грудні 2025 року, приблизно 30,8 тис. грн на першій виконаній ділянці.

З’являється те, чого в гуманітарній моделі не існує, тобто юніт-економіка. Виручка на гектар відома, продуктивність комплексу вимірювана, отже окупність техніки можна порахувати.

Що заважає порахувати її до кінця, теж зрозуміло: річний бюджетний рядок і відсутність законтрактованого багаторічного обсягу. Оператор не може обґрунтувати закупівлю машини за кілька мільйонів на підставі програми, яку щороку затверджують заново.

Багаторічні рамкові угоди з мінімальним гарантованим обсягом змінили б це швидше, ніж будь-яка грантова програма підтримки виробників.

Горизонт попиту при цьому не тимчасовий, хоч і хотілося б. Станом на листопад 2025 року забрудненими залишалися 57 держав і дві території, причому Україна разом з Афганістаном, Камбоджею та Іраком належить до найбільш забруднених.

За весь час дії Конвенції про заборону протипіхотних мін повне очищення завершили 31 держава, з них лише п’ять після 2014 року. Тобто нормальний строк закриття задачі в окремій країні — це десятиліття.

Додати сюди варто те, про що галузь говорить неохоче: Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва й Польща розпочали процедури виходу з Конвенції. Мінне забруднення в Європі формується заново, а не лише розчищається.

Тепер найцікавіше для інвестора. Розмінування виглядає технологічно простою темою, і саме тому воно тягне за собою суміжні галузі.

Вимоги тут жорсткіші, ніж у більшості цивільних застосувань: працювати треба на невідомому ґрунті, з нульовою толерантністю до пропуску цілі, з документованою достовірністю кожного метра.

Наземна роботизована платформа, яка витримує роботу по мінному полю, після цього значно легше йде в кар’єри, лісове господарство, комунальну техніку й агро.

Мультисенсорне виявлення й злиття даних — це та сама технологія, що потрібна геофізиці, пошуку підземних комунікацій, обстеженню трубопроводів і археології.

Аеро- та супутникова аналітика змін, відпрацьована на пошуку слідів бойових дій, працює в моніторингу посівів, страхуванні та кадастрі.

Геопросторова платформа пріоритизації — це готовий інструмент управління будь-яким земельним портфелем, включно зі звітністю за європейськими фондами.

Ланцюг ґрунтової аналітики, потрібний для передачі землі, — це вже інфраструктура для carbon farming і виконання екологічних умов аграрної політики ЄС.

Засоби індивідуального захисту й протимінна конструкційна захищеність переходять у промислову безпеку і транспорт.

Головне ж, що рішення, яке пройшло українську валідацію, отримує референс, який неможливо купити. 57 забруднених держав — це не абстрактний експортний потенціал, а перелік замовників із десятиліттями робіт уперед.

Україна єдина країна, де можна одночасно розробляти, випробовувати на реальному забрудненні й продавати послугу за ринковою ціною. Такого поєднання не існує більше ніде.

Очищене поле ще не означає придатне поле

Вибухонебезпечні предмети — це перша черга робіт. Далі залишається стан ґрунту: важкі метали, продукти горіння, порушена структура, ерозія на ділянках із зруйнованими лісосмугами.

Міноборони вже згадувало про хімічний аналіз ґрунтів сільськогосподарських земель у межах комплексного підходу, з рекомендаціями власникам і громадам щодо подальшого використання.

Окремо стоять водойми. За даними ООН, забруднено близько 13 500 км² акваторій, включно з Дніпром, озерами та узбережжям Чорного моря. Це напрям, який поки майже не має відпрацьованих комерційних методик.

Для європейської перспективи це не абстракція. Аграрна політика ЄС дедалі жорсткіше пов’язує підтримку з екологічними умовами землекористування.

Ділянка, очищена без розуміння стану ґрунту, з часом виявиться формально безпечною і водночас непридатною для тієї моделі господарювання, під яку її розблоковували.

Радіаційний контроль, якого немає в процесі

Є питання, яке в дискусії про розмінування практично не з’являється. На території застосовувалися боєприпаси з ураном у складі.

Служба безпеки України у липні 2026 року задокументувала нові такі факти: радіоактивні компоненти виявили в бойових частинах ударних дронів, якими атакували Чернігівщину у квітні та червні 2026 року.

Під час радіологічного обстеження місць влучань зафіксували перевищення природного фону у 80 разів, а гамма-випромінювання окремих уламків становило від 8,3 до 24 мкЗв/год за допустимої норми 0,3 мкЗв/год. Експертиза ідентифікувала матеріал як уран-235 і уран-238. До того подібні випадки фіксували на Сумщині.

Окремо існує клас підкаліберних бронебійних боєприпасів із сердечником зі сплаву збідненого урану. Це різні за походженням історії, і співвідношення ізотопів у публічних повідомленнях не наводиться, тому змішувати їх у єдину картину некоректно.

Для оператора походження матеріалу взагалі не має значення. Значення має інше: чи хтось міряє.

Формально інструмент у держави є. Методика агрохімічної паспортизації земель передбачає суцільний радіологічний контроль сільськогосподарських угідь та уточнююче радіологічне обстеження, а Держґрунтохорона відстежує забруднення ґрунтів радіонуклідами й важкими металами і готує пропозиції щодо залучення таких земель у господарський обіг.

Проблема в тому, що цей контур відкалібрований під наслідки Чорнобиля, працює сіткою по площі й не запускається за фактом розмінування. Два процеси існують паралельно і ніде не з’єднані.

Наслідок неприємний. Обстежити забруднену ділянку до розмінування неможливо, бо на неї не можна зайти. Отже першими на цій землі опиняються сапери, і саме вони фізично контактують із потенційно контамінованим ґрунтом і уламками, не маючи ні процедури ідентифікації такої знахідки, ні штатного приладу.

Щільний металевий фрагмент нехарактерної форми має всі шанси піти в загальний металобрухт.

Тому це не питання радіологічного моніторингу земель, а комплекс із трьох рівнів.

До робіт, на етапі нетехнічного обстеження, це аналіз даних: які типи боєприпасів застосовувалися в районі, де зафіксовані влучання, де стоїть уражена бронетехніка.

Заходити в поле для цього не потрібно, а результатом є позначка ділянки й інша комплектація групи.

Під час робіт — це дозиметр у групі, окремий пункт SOP щодо щільних металевих знахідок, контроль інструмента й взуття, респіраторний захист на об’єктах зі згорілою технікою.

Після здачі об’єкта — це відбір проб і лабораторний аналіз до повернення землі в обіг, разом з важкими металами, а не окремою процедурою через кілька років.

Жодного публічного обговорення цієї послідовності я не знайшов ні в матеріалах профільних органів, ні в галузевих оглядах.

Питання не головне серед проблем розмінування. Але воно з тих, ціна закриття яких зараз вимірюється приладом у комплекті групи, а ціна незакриття накопичується у людях.

Цифровізація і роль громад

При таких обсягах ручне адміністрування гарантує затримки, помилки і корупційні ризики.

Державний аграрний реєстр, геопросторові дані, автоматична перевірка документів і торги в Prozorro цю проблему частково знімають, але лише на своїй ділянці процесу.

Наступний крок стосується не прозорості витрат, а змісту звітності. Гектари, знешкоджені предмети і кількість виїздів описують роботу оператора. Вони не описують результат для території.

Донор і громада хочуть бачити інше: скільки гектарів реально повернулося в обіг, скільки з них засіяно наступного сезону, скільки робочих місць з’явилося, як змінилися надходження конкретного бюджету.

З цього ж випливає і роль громад. Місцева влада краще за будь-який центральний реєстр знає, де очищення однієї ділянки розблокує підприємство, де розмінування дороги відновить логістику, а де це буде технічно правильна, але економічно порожня робота.

Пріоритизація за рівнем мінної небезпеки необхідна, проте недостатня. Другим критерієм має бути очікуваний соціально-економічний ефект, і платформа, здатна це порахувати, вже існує.

Що з цього випливає

Механізм компенсації вартості розмінування для агровиробників треба зберігати і розширювати, це найпрозоріша частина системи.

Річний бюджетний рядок варто замінити багаторічними рамковими угодами з гарантованим мінімальним обсягом. Без цього оператор не інвестує в техніку, а без техніки темп не змінюється.

Публічну статистику треба вести не лише в гектарах, а по стадіях процесу, щоб було видно, де саме затримка: у документах, у торгах, у наявності операторів чи у полі.

Українським виробникам обладнання потрібен не стільки грант, скільки прохідний і швидкий шлях від випробування до включення в дозволену методику з розрахованою продуктивністю.

Радіологічний контроль варто вбудувати в цикл роботи з ділянкою: дані на етапі обстеження, прилад і процедура в групі, проби перед поверненням землі в обіг.

Розмінування має бути рядком у програмах розвитку громад, поруч із переробкою, водою та енергетикою, а не окремим безпековим сюжетом.

Мінне забруднення залишиться з Україною надовго, і, судячи з того, як зараз рухається світ, задача не закінчиться ні на нашому поколінні, ні на наступному.

Це погана новина і водночас підстава перестати ставитися до сектору як до тимчасової гуманітарної кампанії.

Поки місячний результат програми вимірюється сотнями гектарів, а не десятками тисяч, розмову про технологічний кластер треба вести паралельно з розмовою про пропускну спроможність і про нормальні контракти.

Потрібні всі три. Перша без двох інших залишиться презентацією.

Andromeda Demining Systems. Гуманітарне розмінування, протимінна діяльність, технологічні рішення.

Іван Верещака
радник Andromeda Demining Systems
кандидат економічних наук