Анкара пропонує знизити ризики для міжнародного судноплавства та створити передумови для подальших переговорів
Просування ініціативи щодо запровадження часткового мораторію на удари в Чорному морі та по об’єктах енергетичної інфраструктури було одним із найбільш важливих завдань міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана під час візиту до Києва. Анкара пропонує знизити ризики для міжнародного судноплавства та створити передумови для подальших переговорів, розпочавши з двох найбільш чутливих сфер – безпеки Чорного моря та енергетичної інфраструктури.
Безпека цивільного судноплавства, безумовно, відповідає інтересам усіх чорноморських держав. Однак будь-які домовленості мають оцінюватися насамперед через їхній вплив на військово-стратегічний баланс. Саме тут виникає головне питання, чи не стане мораторій інструментом відновлення російських можливостей на морі?
Останніми роками Україна здійснила одну з найуспішніших військово-морських кампаній сучасної війни. Завдяки комплексному застосуванню морських безпілотних систем, високоточної зброї та сучасної розвідки Чорноморський флот рф був фактично позбавлений свободи дій у північно-західній частині Чорного моря. Росія була змушена передислокувати значну частину корабельного складу із Севастополя до Новоросійська, а Україна відновила власний морський експорт навіть після припинення дії «зернової угоди».
Проте найважливішою зміною стало перенесення акценту бойових дій із військових кораблів на морську логістику Росії.
За даними Командування СБС України, під час першої фази операції «МоЛоЧКа» в Азовському морі було уражено 117 суден, а після поширення операції на Чорне море українські безпілотні системи атакували ще 42 російські судна, серед яких нафтові танкери, танкери-газовози та буксири.
Якщо так триватиме і надалі, це стане безпрецедентною за масштабом кампанією із системного впливу на морську логістику держави-агресора.
Українські удари спрямовуються не лише проти військових кораблів, а й проти елементів транспортної системи, що забезпечує функціонування російської військової економіки. Під ударом опиняються танкери, суховантажі, допоміжні судна, буксири, портова інфраструктура та логістичні маршрути, які використовують для перевезення енергоносіїв, зерна, військових вантажів і забезпечення окупаційного угруповання в Криму.
Військовий ефект поступово перетворюється на економічний.
Вартість сучасного танкера становить до 70 млн доларів США, великого суховантажного судна – до 50 млн доларів, буксира – до 15 млн доларів. Проте головні втрати Росії визначаються не лише пошкодженням певних суден. Значно серйознішими є наслідки у вигляді зростання страхових тарифів, подорожчання фрахту, затримок перевезень, необхідності змінювати маршрути та збільшення витрат на охорону судноплавства. Сукупний економічний ефект експерти уже оцінюють у сотні мільйонів доларів, а непрямі втрати від скорочення експорту енергоносіїв та зерна можуть вимірюватися мільярдами доларів. Крім того, вже фіксується вплив на російський експорт зерна через обмеження судноплавства в районі Керченської протоки та Азовського моря.
Для Кремля відновлення безпечної роботи морської логістики сьогодні стає не лише військовим, а й економічним пріоритетом.
У відповідь Росія продовжує систематичні удари по українській портовій інфраструктурі Одеси, Чорноморська та Південного, а також атакує цивільні торговельні судна в українському морському коридорі. Фактично Москва намагається компенсувати власні втрати, застосовуючи економічний тиск на Україну та міжнародне судноплавство.
Тому запропонований Туреччиною мораторій не може зводитися тільки до припинення ударів.
Якщо домовленість обмежить лише українські можливості, Росія отримає час для відновлення транспортних маршрутів, стабілізації роботи тіньового флоту, збільшення експорту нафти та забезпечення військових баз в окупованому Криму. Інакше кажучи, буде поставлено на паузу саме той інструмент, який сьогодні створює для Кремля найбільший військово-економічний тиск.
Україна має запропонувати власне бачення такої домовленості.
По-перше, необхідно чітко розмежувати міжнародне цивільне судноплавство та російський тіньовий флот, який використовують для обходу санкцій і фінансування війни.
По-друге, потрібен міжнародний механізм контролю за судноплавством за участю Туреччини та інших партнерів із можливістю конвоювання цивільних суден.
По-третє, будь-який мораторій не має поширюватися на законні військові цілі: кораблі ВМФ Росії, військову логістику, склади боєприпасів, командні пункти та іншу інфраструктуру, що забезпечує ведення війни.
По-четверте, перспективною метою будь-яких чорноморських домовленостей має стати поступова демілітаризація окупованого Криму. Без цього довгострокова безпека Чорного моря залишатиметься недосяжною.
Сьогодні Україна має стратегічну ініціативу на морі. Саме українські морські безпілотні системи вперше у сучасній історії змусили значно сильнішого противника змінити принципи застосування свого флоту та поставили під загрозу його морську економіку. Втрата цієї переваги без отримання реальних зустрічних гарантій стала б серйозною стратегічною помилкою.
Тому українська позиція має бути чіткою: будь-який чорноморський мораторій може бути прийнятним лише тоді, коли він одночасно гарантуватиме безпеку міжнародного судноплавства, посилюватиме міжнародний контроль над морськими перевезеннями та не даватиме змоги Росії відновити військову логістику, тіньовий флот і потенціал окупаційного угруповання в Криму. Лише за таких умов дипломатична ініціатива стане інструментом стабільності, а не стратегічною паузою для агресора.
Микола Зенцев, міжнародний експерт з питань безпеки, засновник компанії з гуманітарного розмінування, генерал-майор запасу