Війна проти Ірану виходить далеко за межі протистояння Вашингтона, Тель-Авіва та Тегерана.
За наявними даними, Моссад та ЦРУ реалізували програму підтримки курдських формувань для створення додаткового фронту проти КВІР. Курдські підрозділи отримали фінансування, логістику та партії трофейної зброї, захопленої ЦАХАЛом у секторі Гази та Південному Лівані.
Перша фаза операції відбулася. Близько 500 курдських бійців висунулися з території Іраку та перетнули іранський кордон. Для підтримки операції ізраїльська авіація завдала серію ударів по прикордонних іранських об’єктах.
Однак операцію зупинила Туреччина. Розвідка MİT оприлюднила інформацію про підготовку проєкту та довела питання до рівня переговорів між Анкарою і Вашингтоном. Після втручання президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана подальший розвиток операції був заблокований.
Паралельно Ізраїль сформував систему передових позицій навколо Ірану. За оцінками аналітичної групи «Андромеда», мережа охоплює чотири держави: Азербайджан, Сомаліленд, Ірак та ОАЕ.
Найважливішим елементом став Азербайджан. Ізраїльські об’єкти розміщені приблизно за 96 кілометрів від Тебріза. Тут діяли співробітники Моссаду, оператори БПЛА та військові спеціалісти. Основні завдання це радіоелектронна розвідка, запуск дронів та координація спеціальних операцій на території Ірану.
Другим ключовим пунктом став Сомаліленд. Аеропорт Бербера з 4-кілометровою злітною смугою використовується як логістичний вузол для дальніх операцій, дозаправки літаків та контролю акваторії Червоного моря.
В Іраку ізраїльські сили створили два логістичні пункти в районі Ан-Наджафа та провінції Анбар біля сирійського кордону. В ОАЕ розгорнуто мережу радарів і пунктів збору інформації для відстеження ракетної активності Ірану.
Фактично Іран опинився в кільці ізраїльської розвідувальної та логістичної інфраструктури з чотирьох напрямків.
Найбільше політичне значення має азербайджанський фактор. Туреччина є головним союзником і гарантом безпеки Азербайджану, але водночас дедалі жорсткіше позиціонує Ізраїль як регіонального противника. Саме тому можливе використання азербайджанської території ізраїльськими структурами створює для Анкари складну стратегічну дилему.
Не виключається, що платою за мовчазну згоду Туреччини на розміщення в Азербайджані підрозділів Моссад та ізраїльської армії була відмова США від подальшого озброєння курдів на кордоні з Туреччиною, або це була ситуативна домовленість.
Події навколо курдської операції та розгортання ізраїльської мережі навколо Ірану демонструють одну тенденцію: поряд з ізраїльсько-іранським конфліктом формується новий центр сили та протистояння між Ізраїлем і Туреччиною. Саме воно може визначити баланс сил на Близькому Сході у другій половині десятиліття.