Для багатьох хто цікавиться геополітикою та приймає участь у розвитку та забезпеченні безпеки України останні понад десять років виглядають як затягнута і дещо цинічна вистава з популізмом відносно вступу в НАТО та ЄС. З моменту скасування позаблокового статусу і до внесення євроатлантичного курсу в Конституцію, українцям з року в рік продавали одну й ту саму красиво загорнуту казку. З кожним виборчим циклом лунало: ще трохи, ще кілька ухвалених законів і ми опинимося під беззастережною парасолькою НАТО та у затишних дверях ЄС. Відчуття дежавю кожний цикл влади.
Але давайте будемо чесними самі з собою. Це був не просто оптимізм чи недалекоглядність. Це свідомий, продуманий обман нації, яку роками заколисували солодкими ілюзіями замість того, щоб готувати до суворої реальності.

Торгівля ілюзіями від політиканів

Найбільший цинізм цієї ситуації полягає в тому, хто саме просував ці гасла. Великі та дрібні ділки від політики швидко зрозуміли, що прагнення українців жити в безпеці є ідеальною політичною валютою. Тему НАТО та ЄС перетворили на зручний виборчий таран для отримання посад, бюджетів і трибун.
Навіщо було системно розбудовувати власний оборонно-промисловий комплекс та армію, якщо можна було просто розповідати з телеекранів, що завтра ми будемо в НАТО і нас захистить стаття 5? Багатьом було абсолютно очевидно, що нас там не чекають у тому форматі, про який кричать із трибун. Але тренди беруть своє. Продавати рожеві окуляри було значно прибутковіше та простіше, ніж говорити нації сувору правду: в НАТО та ЄС нас не приймуть з обʼєктивних причин (і з субʼєктивних позицій окремих стран також) в найближчі 20-30 років, тобто ніколи.
Внесення офіційного курсу вступу в НАТО в Конституцію у 2019 році стало апогеєм політичного маркетингу. В японській філософії сам шлях іноді важливіше мети, тому все було правильно з курсом, хоча і не чесно з українським народом якому не сказали, що фінальної стрічки в цьому марафоні не буде.

Фактичні причини, чому вступ до НАТО неможливий

Головний обман полягає в тому, що політики замовчували базові юридичні норми самого Альянсу. По-перше, згідно зі статтями 10 та 6 Північноатлантичного договору та усталеною практикою НАТО, країна з незавершеним збройним конфліктом та невизначеними кордонами не може бути прийнята, бо це автоматично означало б пряме втягнення всього блоку у війну. З моменту окупації Криму та Донбасу у 2014 році цей бар’єр став для нас фактично нездоланим, а переписати чи змінити фундаментальний Статут НАТО заради України ніхто не буде. По-друге, в Альянсі діє принцип абсолютного консенсусу. Для прийняття нового члена потрібне одностайне голосування всіх 32 країн. Навіть якщо 31 держава підтримає Україну, а одна країна, наприклад Угорщина чи Словаччина, накладе вето, вступ стає юридично неможливим. І це об’єктивна реальність, яку від народу просто приховували.

Фактичні причини, чому нас не приймуть у ЄС

З Європейським Союзом ситуація не менш жорстка, але вже через економічні та процедурні фактори. По-перше, ЄС це насамперед спільний ринок та сувора бюрократична система. Прийняття такої величезної аграрної країни як Україна повністю зруйнує нинішню систему європейських дотацій та субсидій, проти чого вже зараз виступають фермери та уряди сусідніх країн (Польщі, Франції, Угорщини). По-друге, вимоги ЄС передбачають виконання 35 главNegotiation Chapters, де кожна країна має право блокувати будь-яку главу. Навіть у разі ідеальних реформ процедура узгодження розтягується на десятиліття, а в умовах повоєнної відбудови та невизначеності європейські платники податків просто не готові брати на себе фінансовий тягар інтеграції України.
Не дивлячись на обʼєктивні причини по яких Україну неможливо прийняти ні в НАТО ні в ЄС нас годували різними варіантами які видумували щороку. Ці варіанти містили і містять цілі коктейлі юридичних і політичних рішень в майбутньому, які іншого не коштують бо нічого не змінять в основному питанні вступу. Саме в цьому є театральний фарс ситуації яка багато років водить за ніс український народ.

Чому зараз влада не може сказати правду

Сьогодні ми опинилися в найнебезпечнішому тупику. Влада, навіть бачачи реальний стан речей, продовжує давати ці самі обіцянки? Відповідь проста, система загнала себе у пастку власного обману.
Суспільству роками, особливо в останнє десятиліття, щеплювали думку, що вступ до НАТО та ЄС це єдиний сенс боротьби та єдиний порятунок. Визнати зараз, що цього не буде, означає завдати нищівного удару по моральному стану нації. Влада боїться, що відверта правда викличе глибоку зневіру і параліч державних інституцій. Повна і різка руйнація цієї багаторічної ідеологічної картини світу в умовах важкої війни загрожує внутрішнім вибухом, який може коштувати Україні самої державності. Влада стала заручником міфу, який політикани самі ж і вибудували.

Фінал ілюзій, який підтвердив Залужний

Крапку в цих багаторічних маніпуляціях фактично поставив Валерій Залужний. Його останні заяви відверто підсвітили те, про що фахівці казали пошепки: шлях євроатлантичної інтеграції не був помилковим за своєю суттю, але він не має фінальної точки. Ми не будемо в НАТО у тому вигляді, як це обіцяли роками.
Залужний прямо зауважив, що багаторічні обіцянки перетворилися на казки. Окремим висновком нажаль прозвучало, що НАТО оперує застарілими доктринами минулого століття і бюрократично не готове до сучасних викликів. Визнання цього факту з боку генерала такого рівня не є зрадою, про яку подумали багато хейтерів, це отверезний діагноз, який українське суспільство мусить нарешті прийняти.
Війна зробила нас сильнішими і вільними від зайвих ілюзій. Ми подорослішали, і НАТО це розуміє також.
Український народ довів свою гордість, стійкість та героїзм на полі бою. Ми більше не маємо права жити ілюзіями чи залежністю від чужих рішень. Настав час розбити рожеві окуляри та виставити рахунок політиканам за втрачений час та цинічну брехню.
Жодна країна альянсу не прийде воювати за Україну своїми військами. Вступ в НАТО є не просто ілюзією, це цинічний обман який не може визнати ні Україна ні партнери.
Але визнати реальність це не слабкість, а найвищий вияв патріотизму та поваги до власних воїнів. Коли ти називаєш речі своїми іменами це не тільки чесно перед всіма, це допомагає обʼєктивно формулювати цілі у війні і шляхи розвитку.
Наш єдиний справжній гарант безпеки це сучасні Збройні Сили, потужний власний ОПК, незалежна енергетика та автономна економіка. Співпраця із закордонними партнерами має бути строго прагматичною, базуватися на технологіях, зброї та спільних геополітичних інтересах, без жодних прохань прийняти нас кудись за будь-яку ціну. Влада повинна поступово, але твердо змінювати наратив, готуючи суспільство до довгої, автономної та розсудливої боротьби за свій суверенітет. Шлях попереду важкий, і спиратися Україна має насамперед на власний дух, власний щит і власний меч.

Володимир Тарасенко, доктор військових наук