Заяви Кремля про готовність до переговорів дедалі більше нагадують елемент інформаційної кампанії, ніж реальний намір припинити війну. Аналіз ІАЦ «Андромеда» військової активності, темпів виробництва озброєння та характеру бойових дій свідчить про інше: противник готується до тривалої війни, одночасно намагаючись переконати світ у своїй нібито готовності до миру.
Військова практика підтверджує розрив між словами і діями. Попри переговорну риторику, російські війська продовжують наступальні операції та нарощують інтенсивність повітряних ударів. Якщо у 2024–2025 роках масованими вв
ажалися атаки із застосуванням 100–150 засобів повітряного нападу, то сьогодні противник регулярно використовує 400–500 ударних БпЛА одночасно із 70–80 крилатими та балістичними ракетами, намагаючись перевантажити українську систему ППО та виснажити її ресурси.
Паралельно Кремль продовжує нарощувати військове виробництво. За відкритими оцінками, російський оборонно-промисловий комплекс щомісяця виробляє близько 60–70 балістичних ракет «Іскандер-М», 40–50 крилатих ракет Х-101, до 25 ракет «Калібр» та до 10 аеробалістичних ракет «Кинджал». Одночасно різко збільшено випуск ударних безпілотників і безпілотників-імітаторів. Саме темпи виробництва озброєння, а не переговорна риторика, сьогодні є найбільш об’єктивним показником реальних намірів Кремля.
Водночас Україна послідовно переносить бойові дії у стратегічний тил противника. У 2026 році значно зросла інтенсивність ударів по військових аеродромах, складах боєприпасів, підприємствах оборонно-промислового комплексу та логістичних вузлах. Окремим напрямом стала кампанія проти паливно-енергетичної інфраструктури: українські удари вже призвели до тимчасового виведення з ладу понад 25 % нафтопереробних потужностей росії, що позначилося на забезпеченні паливом та експортних можливостях держави-агресора.
Не менш важливим елементом стратегії стало посилення тиску на російський «тіньовий флот». Ураження танкерів, портової інфраструктури та логістичних об’єктів ускладнює обхід санкцій, підвищує вартість морських перевезень і змушує Кремль витрачати додаткові ресурси на захист своїх морських комунікацій.
Паралельно посилюється міжнародна підтримка України. Рішення союзників щодо збільшення військової допомоги та розширення оборонного виробництва свідчать, що Захід також готується до тривалого стримування держави-агресора.
Найближчими місяцями не варто очікувати переходу війни до політичного врегулювання. Найімовірніше, Кремль і надалі поєднуватиме переговорну риторику з нарощуванням військового тиску, збільшуючи масштаби ракетно-дронових ударів і продовжуючи наступальні дії на окремих ділянках фронту.
Водночас Україна нарощуватиме дальність, інтенсивність і результативність ударів по військово-промисловому комплексу, логістиці, нафтопереробній галузі та морській інфраструктурі противника. Якщо раніше основною тенденцією було посилення російських повітряних атак, то сьогодні війна перейшла у фазу двосторонньої ескалації, коли обидві сторони нарощують можливості глибокого ураження військового та економічного потенціалу одна одної.
Саме тому мирні заяви Кремля не слід оцінювати окремо від реальних військових тенденцій. Сьогодні вони свідчать про підготовку не до завершення війни, а до її подальшої ескалації.