Поки більшість європейських столиць гарячково закривають кордони, роздмухують оборонні бюджети й готуються до протистояння з Москвою, Мадрид вирішив піти власним шляхом. Прем’єр-міністр Педро Санчес проводить у країні масштабний соціально-демографічний експеримент, перетворюючи Іспанське Королівство на найлояльніший «візовий маркетплейс» континенту. Критики висловлюються куди жорсткіше: південні ворота Європи стрімко перетворюються на сміттєзвалище безконтрольної міграції.
З огляду на такі темпи, невдовзі іспанцям доведеться оголошувати нову Реконкісту. Щоправда, виборювати європейський спосіб життя доведеться простим громадянам, а не уряду, який цю кризу й спровокував.
Амністія як виборчий ресурс та євродотації
Наріжний камінь дій Мадрида це масштабна легалізація нелегалів. Офіційний уряд прикривається гаслами про «гуманізм і солідарність», проте для решти членів ЄС це виглядає як пряме експортування ризиків на всю Шенгенську зону.
Механіка проста: людина, яка потрапила до Іспанії в обхід закону й ще не встигла потрапити до кримінальних зведень, отримує легальний статус. А разом із ним документ, що відкриває двері до будь-якої країни Шенгену.
Для Санчеса це не просто альтруїзм, а холодний політичний розрахунок і брудний бізнес.
- Формування лояльного електорату. Амністування сотень тисяч людей створює вдячний соціальний прошарок.
- Брудна економіка «відчинених дверей». Агросектор отримує безправних збирачів врожаю, а готельно-ресторанний бізнес дешеву обслугу.
- Фінансовий шантаж Брюсселя. Мадрид штучно помножує масштаби проблеми, після чого вимагає від ЄС додаткових мільярдів на її «адміністрування». Остап Бендер від заздрощів тютюнував би осторонь: створити хаос власними руками й змусити сусідів за це платити, схема майже ідеальна.
Тих же, хто намагається поставити ці дії під сумнів, миттєво клеймлять «антигуманістами».
Така лояльність створює два стратегічні ризики: укріплення мафії контрабандистів та проблеми у відносинах із Марокко.
Канарські острови, Сеута та Мелілья перетворилися на магістральні маршрути нелегального транзиту. Чим передбачуваніша амністія в кінцевій точці, тим активніше працює кримінальний бізнес із перевезення людей.
Важіль впливу для Марокко стає все сильнішим. Рабат уже неодноразово використовував штучні хвилі мігрантів як елемент політичного шантажу. Коли контроль над кордонами стає предметом торгу з боку сусідніх держав, це вже не соціологія, а загроза суверенітету.
Іспанський діагноз інфантилізму стає європейським болем.
Головна проблема дірок у Піренеях полягає в тому, що вони руйнують захист усієї європейської спільноти. Іспанська посвідка на проживання дає свободу пересування від Лісабона до Гельсінкі. Уряд Санчеса ухвалює рішення одноосібно, але їхні наслідки розгрібає вся Європа.
Упродовж останніх років безпека континенту перестала бути питанням лише кількості танків чи винищувачів на східному фланзі НАТО. Гібридні війни та використання міграційних прошарків для дестабілізації в країнах це не виняток, а сучасна норма. Справжня стійкість вимагає тотального контролю кордонів, здатності керувати людськими потоками та захищати критичну інфраструктуру.
Стратегічне становище Іспанії ще більше зобов’язує здійснювати контроль виходу до Середземного моря.
Безвідповідальна політика уряду в Мадриді робить цей рубіж найслабшою ланкою загальноєвропейської оборони.
За красивими фразами про прогресивність ховається звичайна політична інфантильність. І поки Європа готується до суворих випробувань нової епохи, Мадрид тримає південні двері розчиненими, а розплачуватися за це доводиться чужою безпекою.